Класик політології Макіавеллі колись казав, що з усіх звірів государ хай уподобиться двом: левові та лисиці. Лев боїться капканів, а лисиця – вовків, отже, слід бути подібним лисиці, щоб уміти обійти капкани, та левові, щоб відлякати вовків. Вовки, на жаль, у нас лише “пазорні”, та й то лише в лексиці певних регіонально та інтелектуально обмежених політичних сил, тому з лисицями явний перебір. З трьох пострадянських політиків, які були удостоєні прізвиська “лис”, двоє (Леонід Кравчук та Володимир Литвин) припадають на Україну і лише один (Едуард Шеварнадзе) – на братню Грузію, адже українці та грузини по-справжньому братні народи, яких поєднує не лише любов до сала і горілки/шашлика і вина, кольорових революцій та народних улюбленців Ющенка та Саакашвілі.
Голосування ВР з приводу відставки уряду Єханурова зайвий раз продемонструвало, що Литвин своє прізвисько отримав не даремно. Буквально зранку, до самого моменту голосування не йшлося про відставку всього корпусу урядовців, максимум – про відставку міністра палива та енергетики Івана Плачкова та голови НАК “Нафтогаз Україна” Олексія Івченка, але це вже в крайньому випадку. Сам Литвин лив мед на здобуті в кровопролитній боротьбі за газ з “клятими кацапами” рани українських урядовців, стверджуючи, що “відставка уряду призведе до дестабілізації ситуації, а заклики до неї – це все, мовляв, передвиборча риторика” та й взагалі “Ми” – за стабільність, – із щирою посмішкою вкотре константував він. Зрештою, саме голоси двох підконтрольних йому фракцій й забезпечили перемогу антиурядовій (антипрезидентській) більшості у ВР. Дивна поведінка як для сили, яка претендує на звання “гаранта стабільності”, “єдино конструктивної” та й взагалі, “третьої, яка об’єднує там, де інші роз’єднують”, хіба не так?